Чорногорія: pros and cons

Я не дуже вибагливий турист. М‘яко кажучи, зовсім невибагливий... Найшикарніший готель, що я бачила, то Хайят на Михайлівській в Києві. І бачила я його якраз з тої відстані, що й Хмельницький його «бачить». Тому не очікувала від курортів Чорногорії чогось особливого і ніцо-монаківського.

Але начитавшись в неті і наслухавшись позитивних реальних відгуків (ну і якщо чесно, то треба не забувати, що Чорногорія не вимагала тестів і довідок по ковіду, що теж вплинуло на наш вибір моря цього року), ми вирішили побачити і відчути Адріатику з боку цієї балканської країни.

2 тижні в Чорногорії минули. Що можу сказати? Я більше чекала закінчення відпустки, ніж її початку. Я дуже рада, що відпустка закінчилась. І не лише тому, що стільки часу постійного спілкування трьома синами (крики, сварки, бійки, вимоги і канючення) - це важко і виснажливо. Власне на цей фактор увагу з часом не звертали вже, тому що стан країни ти місцевий менталітет перекривав все :(

Позитив

• Гарні гори
• Гарне море: чисте, солоне, тепле. Правда, тепле - це нам просто пощастило цього року. Бо кажуть, що зазвичай тут вода більш прохолодна.
  
  
  
  
  
  
• Смачна їжа (хоча це можна і за негатив прийняти, бо привезла з Чорногорії зайвий кілограм).
  
  
• Непогане вино, як на ті гроші, за які чорногорці його продають
• Сміття вивозять регулярно. Правда, на сморід біля смітників це нге впливає, а смітників з такою кількістю туристів там багато :(

Негатив

• Відсутність тротуарів (це перше, що в очі впало, коли їхали з аеропорту в Петровац). Якщо тротуари є, то часто-густо там машини вже запаркувались:
  
• Бруд. Пляжі, базари, деякі ресторани (хотіли повечеряти в одному з них, але передумали після того, як офіціант витер стіл ганчіркою і струсив все на підлогу біля столу), знову пляжі (ми все хотіли побачити чи приберуть за ці 2 тижні хоча б раз під мостиком на Лючиці, за в‘їзд на якій дядько щодня брав 3 євро, ну і плюс лежаки і парасольки не зовсім безкоштовні), платний туалет на пляжі без паперу (фото не робила, щоб не відлякати особливо налаштованих на візит до цієї країни).
  Пляж Лучице:
  
  Базар Котор о 15 годині:
  
  
  Торгівельна точка о 8мій вечора дорогою на пляж (фрукти-овочі під відкритим небом):
  
• Парковки: машин багато, місць для них не вистачає, платні парковки є, але ввечері всі забиті. Посеред сезону (на другий тиждень нашого перебування тут) перед пляжем влаштували міні парковку по 2 євро - чиясь огороджена ділянка, стілець, дядько, що гроші збирає. Квитанцій ніхто не видає, податків, певне, ніхто з того не платить...
• Ставлення до туристів: у всьому відчувається, що турист для місцевих - це просто ходячий гаманець. Турист за все мусить платити. І якщо туристів стає більше, то й платити він буде дорожче (так, я знаю про закон попиту-пропозиції, але коли ціни в другий тиждень на все на базарі, пляжі виросли на 25-100% в зв‘язку з двома державними вихідними, коли великі магазини закриті, то це явно вже закон жлобства діє, а не будь-який інший економічний закон).
• Лінь: Чорногорія майже нічого не виробляє. Вона лиш «обробляє» туристів, продаючи їм море і краєвиди. В магазинах знайти продукцію місцевого виробництва - той ще челендж. Молочка, печивко, крупи - навіть це тут сербське. З місцевого - трішки вина, трішки сиру та пршут. Все те, на що так падкий турист, схильний до гастрономічного туризму :)
• Мета місцевих - максимально зрубити бабла (і їм все одно, що вони обдирають бідніших за себе українців і сербів), щоб дотягнути до наступного туристичного сезону. І це навіть не мої слова. Цієї самої думки притримуються не лише туристи, але не місцеві постійні жителі типу гідів і брокерів (інсайт від мого чоловіка, який любить потеревенити з малознайомими людьми). Підозрюю, що місцеві теж це розуміють, не можуть де вони не усвідомлювати, що вони роблять :)
• Дітям тут нудно. Який дурень написав, що Петровац - ідеальний курорт для дітей (ехххх.... треба було тричі перевірити цю інформацію перед тим, як обирати місце відпочинку)? Майданчик на пляжі в аварійному стані. Новий майданчик хтось будує, але чому посеред сезону?
  
  Що робили в локдауні? Купа ресторанів почали відкриватись лиш посеред літа. Туристів вже наплинуло, а вони тільки чухатися почали. Майданчиків чи дитячих кутків в ресторанах Петроваца немає! Не везіть дітей сюди, якщо у вас жваві діти. В Будві трохи ситуація краще, але лише на вечір. Бо більшість майданчиків на сонці, а на накриття якесь місцеві підприємці не витрачаються :( В Которі теж майданчик знайшли з поламаними гойдалками:
  
• Дорослим з дітьми тут нудно. Бо дітям нудно.
• Недобудови. Вони скрізь. Частина - це те, що не встигли збудувати в несезон (що робили в локдауні?), але є купа того, що, певне, вже не добудується ніколи. І воно дуже псує загальне враження. Ну і в багатьох випадках не дає здавати житло місцевим дорожче, бо вид на море загороджують...
• Бадмінтон. Погана була ідея брати на море бадмінтон. Була б гарна, якби територію місцеві готелі та приватний сектор не використали на власне житло. Дітям погуляти - треба ще пошукати те місце. Спробували пограти на дорозі, волан залетів на інжир сусідів. Там і залишився, бо виявляється, інжир має дуже густу крону :)
• Лікарні. Не хотіла згадувати, але більшість обласних лікарень України мають кращий стан, ніж лікарні тут. Приймальний пункт в лікарні в Барі (дитина розсікла брову, мусили шов накладати) нагадав радянсько-українські лікарні 90х. Лиш відеокамери в коридорах та вартість послуг в євро (один шов обійшовся нам в 70 євро) нагадали нам, що ми не в Союзі і не в 90х.
• Чорногорія не готова о туристів. Так в аеропорті Тівата трамбують людей (ковід - ні, не чули):
  
  

Висновки

1. Чорногорія - це Крим-2. Якщо хтось сумує за можливістю відпочити в Криму, вам сюди. Тут навіть краще - бо море гарніше і солоніше, краєвиди миліші. А кримський сервіс і ставлення до туристів - цього добра тут завались.
2. Чорногорія - одноразова країна. Я не розумію людей, які їздять сюди по декілька разів. Один раз ми тут були, інший раз - не раніше того, як Чорногорію в Євросоюз візьмуть (не дарма ж, думаю, їх 11 років в кандидатах тримають, і все ніяк не беруть). Але це вже буде тоді, коли нас в ЄС візьмуть :) Тобто, швидше за все, вже ніколи...

Певне, я-таки вибагливий турист :)

Подружнє життя як таке

Розмова з чоловіком після ннадцяти років подружнього життя:
- Анатоль, а є чоловіки, яких не треба пиляти?
Анатоль (не задумуючись ні на мить) спокійненько і впевнено так:
- Звісно ж є.
- Опа. А чому ти мені не сказав це до одруження? Я б такого собі шукала.
- Не допомогло б. Все залежить від жінки. Якщо жінка не пиляє, то пиляти чоловіка і не треба буде.
Ото й думаю, що б того його зробити, щоб гірлянда висіла на стіні, а не в планах 3тій день, і щоб ще й не пиляти нікого.

Любов, як вона є

Прочитала сьогодні визначення любові: "Любов - то коли більше віддаєш, аніж береш."
Цікаве, але не можу з ним погодитись. Інакше вийде, що я не люблю своїх дітей. Люблю їх, зараза. Але вони мені віддають більше, ніж я їм. Сміх, подив, обнімашечки, годинник в лоба, цьомчики, "пока-пока" - це набагато більше, ніж те що можу дати я. Ці всі дитячі штучки важко порівнювати з цукерками, мультиками та лего. Буду думати, щоб ще їм дати, щоб перекрити цю різницю.

Без рук, будь ласка

Син (майже 6 років) на морі десь отруївся на 4тий день, поригав-поспав і забув. На 6тий день після моря мився в дущі, коли звідти почалися крики:
- Тато, мамо, в мене одне яйце!!! Я, певне, його виригав, коли ригав!!!
В дитини істерика. Мама з татом почали "шукати" друге яйце в дитини. Але так й не знайшли. Певне, через температуру води воно десь сховалось на той час. Але так як дитина не раз була вже в хіругів-урологів і жоден не сказав, що там в нас проблеми з кількістю, то мама з татом забили на це, спробувавши заспокоїти Даню, та й пішли з ванної кімнати.
Через хвилину з ванної знову крик:
- Мама!!! Я вже третє знайшов!
Висновок: потрібно менше себе лапати. А то ще щось зайве знайдеш чи не дорахуєшся чогось.

Устами младенца глаголет истина

Сьогодні п"ятирічний син намагався скласти пазл-Європу. Коли я показала йому Росію (лише європейську її частину до Уралу), він сказав:
- Ого, яка велика. А навіщо тоді їй пів-України?
Я не знайшлась, що відповісти на це.

Дійшло до Молдови. Даня запитує:
- А що це за країна?
- Молдова.
- Ого яка маленька. А давай віддамо їй пів-України?
- Якщо ми віддамо їй трохи України, то Україна стане маленькою.
- А ми заберемо половину Росії.
Чим не варіант?

Майже весна

Сьогодні закінчується зима. В цьому місці велике УРА!
Велике, бо, по-перше, завтра вже весна, а це квіточки, гормони, тепло (кому що важливіше). І по-друге, поки що - це найгірша зима в моєму житті. Не дивлячись на досягнення мого меньшенького в цей період (повзання, вставання, присідання і т.п.), я б воліла забути й не згадувати ці червоно-сумні дні нашої країни.
Картаю себе за те, що сталось тиждень тому. Картаю, що ніяк не зарадила цьому. Хотіла б відмотати час назад і попередити якось ці події...
Перші декілька днів не було чіткого розуміння, що сталося. Просто мозку потрібен був час на усвідомлення, на запис та обробку цих вже історичних даних. А ось зараз починаєш обмірковувати всі "если бы да кабы", прокручуєш в голові постійно слова, кадри, уривки з відео, що стосуються того жаху...
Картаю себе за жертви... Дехто не зовсім людяний міг би сказати: "Вони знали, куди йшли і що їх очікує. В тому немає моєї провини". Але я так не можу сказати. І зовсім не тому, що я людяна, а тому, що вони НЕ знали на що йшли. Якби хтось очікував, що так обернуться справи, то бажаючих залишити свої життя там було би поменьше (або ж людей було б побільше й втрати, відповідно, були б меньші - хоча тут "бабка на двое гадала"). Та й взагалі ніхто не міг знати, що воно обернеться ТАК. Треба зовсім погано думати про людей, щоб дозволити собі уявити той сценарій, за яким жив Майдан минулого тижня.
Ось і залишається поки винити себе у всьому цьому.
P.S. Буду чесною. Не дивлячись на всі мої сумбурні почуття зараз, я не жалкую, що метро не працювало тоді. Адже в противному випадку в мене б вистачило розуму/відваги/необережності (потрібне підкреслити) відправити туди чоловіка 18го. Все-таки "своя рубаха ближе к телу". Якось так...

По одёжке встречают

"Мой ласковый и нежный зверь". Есть такой хороший фильм советский. Сколько раз не смотрела его, но могу (и хочу!) ещё разок-другой посомтреть. Самый трогательный момент в фильме - это свадьба, и соответственно вальс, когда жених с невестой танцуют. Вальс не просто хорош, а, по моему мнению, замечательный. Это одна из немногих мелодий, которые заставляют меня давать деньги уличным музыкантам (беднякам не подаю, а могу только музыкантам дать, и то только в случае удачного выбора песни или хорошего исполнения).
На днях, услышав этот вальс, решила посмотреть, кто же его автор. Была приятно удивлена - молдавский композитор Евгений Дога (он, кстати, писал музыку не к одному советскому фильму). А приятно удивлена тем, что в Молдавии кроме вина есть ещё и люди - люди творческие и талантивые.